По милости Своей Ты много мне даешь,
Но мне, неблагодарному, всё мало.
И первый дождь прошел,
Потом последний дождь,
Я урожай собрал, но змей оставил жало.
Оно во мне горит живительным огнём,
Оно мешает мне и мучит ядом сталым.
Зачем оно мне, Боже? Под Твоим лучём
Я в бой иду опять с распахнутым забралом.
Я знаю путь один - себя мне превозмочь,
Лишь только этот путь сулит мне обновленье,
Лишь только этот путь -
Превозмогая ночь,
Дождаться утра Твоего спасенья.
Вновь отвергаю я вчерашнего себя,
И с прошлым беспощадно расправляюсь,
Я всё почёл за сор, лишь Твоего огня
Желаю я. В Тебе я обновляюсь.
Да, всё почёл за сор, и из тщеты земной
Я вырван, как сорняк, как самый большой грешник.
И вот теперь иду, как странник, за Тобой,
И Ты даешь мне светлые одежды.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Еще вместо Тебя я нарожал детей -
Облегчил Твою тяжкую судьбину.
И жало оттого вонзается сильней,
И немощи сгибают мою спину.
Мне ноша тяжела, но всё же не ропщу -
Моих детей ни на кого не брошу,
Учу, кормлю, потерянных ищу,
И жду от них себе я плод хороший.
Александр Грайцер
2018-06-27 11:23:31
Разве вас Бог родил минуя мать?
Разве отец ваш вовсе не родился?
Родившись свыше вы пошли гулять,
Где вздумается, пастырь не трудился
Над вашей неразумною душой?
А если нет, то мне понятен тон
Ваших стихов, он мудрости лишён.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
